Технологія конструкційних матеріалів і матеріалознавство: Практикум: Навч.посібник
Внимание! эта страница распознана автоматически, поэтому мы не гарантируем, что она не содержит ошибок. Для того, чтобы увидеть оригинал, Вам необходимо
Если Вы являетесь автором данной книги и её распространение ущемляет Ваши авторские права или если Вы хотите внести изменения в данный документ или опубликовать новую книгу свяжитесь с нами по по .
Страницы: 1 2 3... 70 71 72 73 74 75 76... 212 213 214
|
|
|
|
Охолодження під час гартування зі швидкістю, більшою за критичну швидкість гартування У^р (рис. 2.11.3), здійснюють в швидкоохолоджувальних рідинних середовищах: воді, водних розчинах солей, лугів, індустріальній оливі, розплавах солей. Критична швидкість гартування зменшується зі збільшенням стійкості переохолодженого аустеніту (інкубаційного періоду до початку розпаду переохолодженого аустеніту). Що однорідніший аустеніт, що більше в ньому легувальних елементів (крім Кобальту), то він стійкіший, отже, й менша критична швидкість гартування та більша прогартовуваність сталі -здатність загартовуватися на певну глибину. Таким чином, леговані сталі мають більшу прогартовуваність за вуглецеві, і їх можна охолоджувати для гартування повільніше, наприклад, в індустріальній оливі, зменшуючи внутрішні термічні та структурні напруження, які можуть викликати жолоблення виробів чи навіть утворення гартівних тріщин. Залежно від умов охолодження розрізняють: -неперервне гартування з охолодженням виробів в одному охолоджувальному середовищі аж до кімнатної температури {рис. 2.11.3, крива охолодження F4). Хоча це є найпростіший і найпоширеніший спосіб гартування, але за такого охолодження в деталях можуть виникати значні внутрішні напруження; -перериване гартування з послідовним охолодженням в двох охолоджувальних середовищах. Деталь спочатку швидко охолоджують в середовищі з більшою охолоджувальною здатністю до температури, меншої за температуру мінімальної стійкості переохолодженого аустеніту, після чого її переносять в середовище, яке охолоджує повільніше. Наприклад, охолодження може здійснюватись спочатку в воді, а потім в оливі. Таке охолодження зменшує внутрішні напруження; -сходинкове гартування з охолодженням у соляних ваннах (у розплавах солей), нагрітих до температури дещо вищої від температури початку мартенситного перетворення Л/". Після короткого ізотермічного витримування у ванні деталь охолоджують на повітрі. Тривалість витримування повинна забезпечувати вирівнювання температури в об'ємі деталі, але не може бути більшою за стійкість переохолодженого до цієї температури аустеніту, щоб не розпочалося перетворення аустеніту в бейніт. За такого гартування утворюється мартенсит і зменшуються внутрішні напруження. Його застосовують для дрібних інструментів з вуглецевих інструментальних сталей та для виробів складної форми; -ізотермічне гартування проводять з охолодженням в соляних ваннах, нагрітих до температури, вищої за Мп (250...400 °С), витримуванням в цій температурі аж до завершення перетворення аустеніту в бейніт {рис. 2.11.3, крива охолодження Уу). Ізотермічному гартуванню підлягають пружні деталі та інструмент з легованих сталей. Присутність в структурі гартування деяких сталей, крім мартенситу, залишкового аустеніту для багатьох виробів є небажаною. Аустеніт залишковий зменшує твердість загартованої сталі, з часом він може перетворюватися в мартенсит відпуску, збільшуючи розміри виробів. Тому, наприклад, для високоточних вимірювальних інструментів, підшипників кочення з метою стабілізації розмірів, підвищення твердості відразу після гартування проводиться обробка холодом для усунення залишкового аустеніту. Вона полягає в охолодженні загартованої сталі нижче кімнатної температури аж до температури завершення мартенситного перетворення М^, витримування при цій температурі та відігрівання до кімнатної температури. Загартовані на структуру мартенситу вироби є крихкі та мають великі внутрішні напруження. Тому для формування в них структури з відповідним комплексом механічних властивостей (міцності, твердості, пружності, ударної в'язкості, пластичності) після гартування проводиться відпуск. 2Л1,2Л Відпуск Відпуск полягає в нагріванні загартованих сталей до температур, що не перевищують температури Лсь витримуванні при цих температурах для перетворення мартенситу гартування у рівноважніші структури та наступного охолодження. Дифузійне перетворення мартенситу в механічну суміш стабільних фериту й карбідів проходить під час нагрівання через такі стадії: -розкладання мартенситу відбувається в інтервалі 100. ..300 °С і полягає у виділенні з мартенситу Карбону з утворенням дуже дрібних пластинок гексагонального г-карбіду (РЄхС, дех найвірогідніше змінюється від 2 до 2,4), когерентно спряженого з кристалічною ґраткою мартенситу. З підвищенням температури в цьому інтервалі за рахунок зростання рухливості збільшується кількість атомів Карбону, що покидають мартенсит, внаслідок чого зменшується тетрагональність мартенситу й збільшуються кількість і розміри часточок г-карбіду. Таким чином, продуктом розкладання мартенситу є відпущений мартенсит механічна суміш маловуглецевого мартенситу (дещо перенасиченого Карбоном а-твердого розчину) й когерентно з ним спряжених дисперсних часточок г-карбіду. Завдяки сильному спотворенню кристалічних ґраток твердого розчину й карбідів на когерентних границях між ними відпущений мартенсит зберігає високу твердість вихідного мартенситу; -перетворення залишкового аустеніту у відпущений мартенсит в інтервалі 200...300 °С за механізмом утворення бейніту; -карбідне перетворення відбувається в інтервалі 300...400 °С. Під час цього перетворення завершується виділення надлишкового Карбону з а-твердого розчину, внаслідок чого він перетворюється в стабільний ферит, а часточки ^-карбіду, втрачаючи когерентність з твердим розчином, замінюються дисперсними часточками цементиту РезС зернистої (кулястої) форми, діаметром приблизно ЗТО'^ мм. Так утворюється троостит відпуску -механічна суміш фериту й дрібнозернистого цементиту; -коагуляція карбідів розпочинається вище 400 °С і полягає в огрубленні більших часточок цементиту за рахунок розчинення дрібних. Феритно-цементитну суміш, яка утворюється в інтервалі 500...650 °С, називають сорбітом відпуску. Розмір цементитних часточок у сорбіті відпуску сягає 10-10-'мм. 143 142
Карта
|
|
|
|
|
|
|
|
Страницы: 1 2 3... 70 71 72 73 74 75 76... 212 213 214
Внимание! эта страница распознана автоматически, поэтому мы не гарантируем, что она не содержит ошибок. Для того, чтобы увидеть оригинал, Вам необходимо скачать книгу |
