Технологія електродугового зварювання
Внимание! эта страница распознана автоматически, поэтому мы не гарантируем, что она не содержит ошибок. Для того, чтобы увидеть оригинал, Вам необходимо
Если Вы являетесь автором данной книги и её распространение ущемляет Ваши авторские права или если Вы хотите внести изменения в данный документ или опубликовать новую книгу свяжитесь с нами по по .
Страницы: 1 2 3... 224 225 226 227 228 229 230... 255 256 257
|
|
|
|
22.16.2. Мікроаналіз Мікроаналіз — не дослідження спеціально виготовлених мікрошліфів за допомогою металографічних мікроскопів, які дають збільшення в 50-2000 і більше разів. При вивченні мікрошліфів виявляють дефекти у вигляді мікротріщин і мікроскопічних уклю-чень, визначають структурні складові зварного з'єднання (різних ділянок шва і зони термічного впливу), що дозволяє робити висновки про процеси кристалізації металу шва. Мікрошліфи виготовляють із вирізаних для металографічного аналізу ділянок металу зварного з'єднання. Для зручності обробки площа шліфа не повинна перевищувати 20x20 мм, а товщина — 10-15 мм. При звичайному шліфуванні глибина шару із спотвореною дією образива структурою становить 50-100 мкм, поскільки глибина травлення для виявлення мікроструктури не перевищує 10 мкм. Шар із спотвореною при шліфуванні структурою повинен бути видаленим. Для цього шліфи маловуглецевих і низьколегованих сталей обробляють наждачним папером, поступово переходячи від більш крупного зерна до дрібнішого, а потім проводять полірування з допомогою пасти. Полірування виконується на спеціальних станках з горизонтально розташованим полірувальним кругом, який обертається від електроприводу. Потім зразки промивають водою, спиртом і відразу ж піддають травленню. У якості реактивів для мікрошліфів із низьковуглецевих низькоі середньолегованих статей найчастіше використовують слабі спиртові розчини кислот. Дуже високу якість мікрошліфів можна одержати при електролітичному поліруванні й травленні. Для цього їх занурюють у ванну з електролітом і пропускають електричний струм. Мікровиступи зразка під дією струму розчиняються. При цьому поверхня шліфа одночасно полірується і протравлюється. Цей метод дає можливість повністю ліквідувати сліди шару, який деформується при механічній обробці, і дозволяє виявити найтонші структурні складові. 22.16.3. Вимірювання твердості Твердістю називається здатність металу чинити опір пластичній деформації при вдавлюванні в нього значно твердішого тіла. Твердість дає можливість одержати правильну картину показників міцності різних ділянок зварного з'єднання, тому що для пластичних металів вона пропорційна тимчасовому опору при розриві. До основних видів випробовування на твердість відносяться три передбачені стандартом методи, названих за іменами їх винахідників: метод Брінелля, метод Віккерса і метод Роквелла. 452 Вимірювання твердості за методом Брінелля застосовують для металів і сплавів малої та середньої твердості. Суть методу полягає у вдавлюванні шарика визначеного діаметра у випробувальний зразок під дією певного зусилля. Для випробування матеріалів великої твердості застосовують метод Віккерса, де наконечником для випробовувань є алмазна піраміда, яка дозволяє перевірити твердість деталей малих перерізів і тонких шарів. Для випробовувань за методом Роквелла твердість вимірюється не за розмірами відбитка, а за глибиною проникнення алмазного конуса або сталевого шарика у випробовуваний зразок металу. Велике значення має визначення твердості окремих складових зварного шва — мікротвердості. Це дозволяє оцінити повноту проходження багатьох металургійних процесів, які проходять при зварюванні. Вимірювання твердості рекомендується проводити за відповідними схемами. Для стикових з'єднань листів товщиною менше 3 мм дозволяється проводити вимірювання твердості по зовнішній поверхні зразка із знятим до рівня основного металу "посилення". 22.17. КОРОЗІЙНІ ВИПРОБУВАННЯ Корозією називається зниження міцності зварних з'єднань, яке викликане незворотними фізико-хімічними перетвореннями, які проходять у металі під дією активних складових зовнішнього або робочого середовища. В основі корозійних явищ лежать два процеси: хімічний та електрохімічний. Хімічна корозія — це хімічна взаємодія між металом і середовищем. Інтенсивність визначається концентрацією агресивного компонента в середовищі, яке діє на метал. Типи й види корозії відображені в таблиці 22.2. Хімічна корозія має найбільше значення при підвищених температурах на межах металу з газовим середовищем. її називають газовою корозією. Цей процес розпочинається ще на етапі утворення зварного з'єднання і йому можна запобігти застосуванням матеріалів, які мають велику стійкість проти активних складових середовища. Для зварного з'єднання найбільше значення має електрохімічна корозія, яка проходить через утворення гальванічних пар і протікання електричного струму внаслідок взаємодії металу з електролітично-провідним середовищем. Різні зони зварного з'єднання мають на поверхні різні електролітичні потенціали і внаслідок цього можуть виступати в ролі мікроелементів. Такими мікроелементами є зварний шов, зони нагріву, перекристалізація, максимальна пластична деформація та основний метал. 453
Карта
|
|
|
|
|
|
|
|
Страницы: 1 2 3... 224 225 226 227 228 229 230... 255 256 257
Внимание! эта страница распознана автоматически, поэтому мы не гарантируем, что она не содержит ошибок. Для того, чтобы увидеть оригинал, Вам необходимо скачать книгу |
