Основними нормативними
документами, що класифікують і регламентують застосування порошкових
дротів на території України, є: ГОСТ 26271-84 "Дріт порошковий для
дугового зварювання вуглецевих і низьколегованих сталей" та ГОСТ 26101-84
"Дріт порошковий наплавний", які в значній мірі застарілі й не
відповідають сучасним вимогам.
Конструкція порошкових дротів
класифікується ГОСТ на три типи: Т - трубчастий стиковий, Н - трубчастий з
напуском, Д - двошаровий (див. рис. 3.3). За способом захисту ГОСТ поділяє
порошкові дроти на чотири типи: Ф - зварювання та наплавлення під шаром
флюсу, Г - у захисних газах, 3 - самозахисний, У - універсальний (під
шаром флюсу, у захисних газах і без додаткового захисту).
Приклад умовного позначення
порошкового наплавного дроту марки Пп-Нп-30ХГ2СМ, трубчастого стикового,
самозахисного, діаметром 2,6 мм: Пп-Нп-30Х5Г2СМ-Т-С-2,6 ГОСТ
26101-84.
Такий принцип класифікації
досить зручний і дозволяє за умовною позначкою дроту приблизно оцінювати
склад наплавленого металу, однак не визначає його технологічні
характеристики й не наводить характеристики міцності та пластичності
наплавленого металу. Для порівняння в довідковому додатку наведена
класифікація порошкових дротів відповідно до європейського стандарту
EN, американського AWS та німецького DIN для різних класів
матеріалу.
Європейська та міжнародна
класифікація поділяють порошкові дроти за складом наповнювача на три типи:
рутилові (R - повільно застигаючий шлак, Р - швидко застигаючий шлак),
основні (В), металонаповнені (М) [10]. Крім того, порошкові дроти
класифікують за механічними властивостями та хімічним складом
наплавленого металу, просторовими положеннями при зварюванні, складом
захисного середовища, вмістом дифузійного водню в наплавленому
металі.
Металургійні особливості
взаємодії наповнювача та захисної атмосфери з рідким металом при
зварюванні порошковим дротом повністю 76
