ложення між електродами з кислим
та рутиловим покриттям. Шлакову основу утворює мінерал ільменіт, який
містить оксиди заліза (FeO-ТіОг) з додатками манганової руди, каоліну,
польового шпату та ін. Газовий захист забезпечують органічні
матеріали. Роль розкиснювача виконує фе-романган.
Окисна здатність ільменітових
електродів суттєво залежить від вмісту в концентраті оксидів заліза.
Найчастіше використовують ільменітовий концентрат із вмістом оксидів
заліза до 35 % (електроди марок АНО-6, АНО-6М, AHO-17). Окисна здатність,
зварювально-технологічні та санітарно-гігієнічні характеристики таких
електродів ближчі до рутилових електродів. Метал шва схожий на киплячу або
напівспокійну сталь (до 0,1... 0,2 % Si). Область використання
ільменітових електродів та ж сама, що й кислих і рутилових.
Механічні властивості
наплавленого металу відповідають типу 342 за ГОСТ 9467-75 (електродний
дріт Св-08, Св-08А).
Електроди з целюлозним
покриттям (Ц). Основу целюлозних покриттів складають органічні
речовини (переважно електродна оксицелю-лоза до 40...45 %), які при
зварюванні дисоціюють з утворенням великої кількості газів, що забезпечує
якісний захист наплавленого металу. Для запобігання водневої крихкості або
появи пор додають невелику кількість шлакоутворюючих матеріалів (рутил,
алюмосилікати, іноді гематит або манганові руди). Надійний газовий захист
дозволяє знижувати відносну масу покриття (Кп ~ 20 %).
Розкиснювачі - фероманган та феросиліцій.
При дисоціації органічних
матеріалів утворюється велика кількість захисних газів (CO, СОг), а також
водень, який активно розчиняється в металі шва. Вміст водню в металі шва
найбільший серед усіх видів електродів (табл. 2.8) [5]. У зв'язку з
цим целюлозні електроди не використовують для зварювання сталей, які
містять підвищену кількість вуглецю та легуючих елементів. Недоліки цих
електродів - значне розбризкування металу при зварюванні навіть на
постійному струмі, а також велика чут-36
