перейшов у метал шва, але й
кисень, який прореагував з розплавленим металом при зварюванні, але не
потрапив у метал шва:
т[0]я
+
и[0]0 + Ор = [0]ш +
{0}г + [0]рб + (0)шл, де
да[0]д, п[0]0
-
кількість кисню в розплавленому електродному дроті та основному
металі відповідно, віднесена до одиниці маси (г) металу шва; Ор
- кількість кисню, що проарегував з металом в результаті його
взаємодії з захисним газом; [0]ш - кількість кисню,
що потрапив у метал шва; {0}г - кількість кисню, що
вийшов з металу у складі СОг, СО та інших газів; [0]рб -
кількість кисню, що прореагував з металом, який не потрапив у шов і
пішов на розбризкування; (0)шл - кількість кисню, що
перейшов з металу у шлакову фазу за рахунок процесів
розкиснення.
Підсумкову кількість кисню, який
прореагував у процесі зварювання з 100 г металу шва, найчастіше визначають
через втрати легуючих елементів Ве, які мають велику
хімічну спорідненість з киснем (С, Бі, Мп та ін.) і містяться в металі у
значній кількості.
Втрати кожного елемента (%)
визначають за його вмістом в електродному дроті Сд, основному металі С0 та металі шва
Сш з урахуванням часток участі
електродного М та основного N металів, які знаходять шляхом плані
метру вання поперечних перерізів шва:
Ве = (МСд +
Ж0)-Сш.
Підсумкову кількість кисню ЕО
(см3/100 г металу), що прореагував із всіма легуючими
елементами, приблизно підраховують з урахуванням відношення атомних мас
кисню та легуючих елементів, які окиснюються в найбільш імовірних (з
термодинамічної точки зору) окисах (СО, 8іОг, МпО,
Сг203 таін.) [11]:
£0 = 1,ЗЗВС +
ІДчВєі
+ 0,29ВМ„ + 0,46ВСг + 0,67ВТІ +
0,89ВАі +
+
0,35В2г+
де Вс, В8і,
ВМп, ••• - втрати вуглецю, кремнію, мангану та інших елементів
відповідно.
