Зносостійкість сплавів, відновлення та зміцнення деталей машин
Внимание! эта страница распознана автоматически, поэтому мы не гарантируем, что она не содержит ошибок. Для того, чтобы увидеть оригинал, Вам необходимо
Если Вы являетесь автором данной книги и её распространение ущемляет Ваши авторские права или если Вы хотите внести изменения в данный документ или опубликовать новую книгу свяжитесь с нами по по .
Страницы: 1 2 3... 51 52 53 54 55 56 57... 420 421 422
|
|
|
|
Після три-, чотириразовою відпуску при 525 °С твердість підвищується до 7,8...8,0 ГПа, завдяки перетворенню залишкового аустеніту в мартенсит, що па відміну від мартенситу гартування не перетерплює трооститпого перетворення до 525 °С. Відомо, що навіть легкий вплив абразивних тіл може створювати високі температури, які є достатніми для фазових перетворень у металі. У цьому випадку опір металу зношуванню буде визначатися не вихідним його станом, а властивостями структурних складових, що утворяться в результаті нагрівання при терті. Якщо в процесі зношування в зоні контакту з абразивною часткою відбувається локальне нагрівання робочої поверхні вище 250 °С, то мартенсит, який отримано при гартуванні від 1050 "С, буде перетворюватися у троостит, що має низьку зносостійкість в умовах роботи прес-форм (див. табл. 2.3 і рис. 2.9). При наявності в структурі значної кількості залишкового аустеніту (гартування від температури вище 1050 °С) локальне нагрівання в процесі тертя може сприяти перетворенню аустеніту в теплотривкий мартенсит, зносостійкість якого значно вище за троостит. У випадку підвищення зносостійкості сталі з залишковим аустенітом за рахунок утворення в поверхневому шарі деталі в процесі експлуатації термічно стійкого мартенситу, на початку роботи, коли ці перетворення ще не відбулися, зношування повинне бути більш інтенсивним. Термообробкою за викладеним вище режимом можна заздалегідь забезпечити одержання мартенситу, стійкого до 525 °С. При цьому швидкість зношування в початковий період експлуатації повинно бути значно знижено. У результаті загальна зносостійкість підвищиться. Після гартування сталі Х12Ф1 від температури 1155 °С (твердість 5,7 ГПа) і чотириразового відпуску при температурі 525 "С твердість робочої поверхні підвищується до 8,2 ГПа. Зносостійкість, однак, знижується приблизно в 2,5 рази в порівнянні зі зносостійкістю після гартування від температури 1155 °С без високотемпературного відпуску при твердості 5,7 ГПа і приблизно дорівнює зносостійкості після гартування від 1050 "С. що обумовлює максимальний вміст мартенситу і найвищу для цієї сталі твердість. Отже, залишковий аустеніт має більш високу зносостійкість в умовах абразивного зношування, чим мартенсит, незалежно від його ступеня теплостійкості. Для одержання аустеніту у насиченому вуглецем шарі пластини цемегттували при температурі 1080 °С і гартували від температури цементації. Поверхнева зона цієї партії пластин па глибині до 0,1 мм (рис. 2.13) являє собою структуру різного ступеня втрати вуглецю, аж до фериту (на самій поверхні видгго топку світлу смугу), що в основному складається з мартенситу і залишкового аустеніту при їх різному кількісному співвідношенні. 54
Карта
|
|
|
|
|
|
|
|
Страницы: 1 2 3... 51 52 53 54 55 56 57... 420 421 422
Внимание! эта страница распознана автоматически, поэтому мы не гарантируем, что она не содержит ошибок. Для того, чтобы увидеть оригинал, Вам необходимо скачать книгу |