Зносостійкість сплавів, відновлення та зміцнення деталей машин
Внимание! эта страница распознана автоматически, поэтому мы не гарантируем, что она не содержит ошибок. Для того, чтобы увидеть оригинал, Вам необходимо
Если Вы являетесь автором данной книги и её распространение ущемляет Ваши авторские права или если Вы хотите внести изменения в данный документ или опубликовать новую книгу свяжитесь с нами по по .
Страницы: 1 2 3... 35 36 37 38 39 40 41... 420 421 422
|
|
|
|
Однак інтенсивність зношування метилу із структурою залишкового аустеніту трохи нижче, ніж зразків з тією ж вихідною твердістю, але з феритною складовою структури (див. табл. 2.2, зразки 01 і 08 зі сталі Х12Ф1; 10 і 16 зі сталі Х12). Важливо відзначити, що хоча зносостійкість видхи'ляється у незначних межах, але сталі з залишковим аустенітом мають у структурі в 2,5 рази (Х12ФІ) і в 2,1 рази (XI2) менше карбідної фази, ніж зразки з тією ж вихідною твердістю, але які містять ферит, що пов'язано з деяким зміцненням аустеніту у процесі спрацьовування (див. табл. 2.1) [4]. Незначний ступінь зміцнення залишкового аустеніту, очевидно, пов'язано з недостатнім загальним тиском абразивної маси па поверхню тертя в умовах папівзакріплепого абразивного руйнування. Тому твердість поверхні тертя хоча і зростає, але не може досягти твердості абразиву, у результаті чого спостерігається пряме її руйнування зі значною кількістю рисок, канавок, слідів пластичного відтискування мікрооб'ємів металу (див. рис. 2.3). Таким чином, дослідження обох сталей у всьому можливому діапазоні структур металевої матриці дозволяє встановити, що в умовах зношування деталей напівзакріпленим абразивом потенційні можливості залишкового аустеніту до зміцнення забезпечуючі, підвищення поверхневої твердості і зносостійкості. Однак максимальна зносостійкість сплавів досягається при їх найвищій вихідній твердості, а зниження твердості як за рахунок збільшення в структурі фериту, так і аустеніту обумовлює збільшення інтенсивності зношування. Вплив кількості карбідної фази па зносостійкість сплавів виявлено у порівнянні інтенсивності зношування сталей ХІ2 і Х12Ф1 (рис.2.4), які аналогічні за хімічним складом і практично у всьому діапазоні структур (отриманих після гартування) відрізняються тільки кількістю карбідів (в 1,5-1,6 рази) і різною масовою часткою вуглецю (І,20-І,45%С у сталі XI2Ф1 і 2,00-2,20%С у сталі XI2). Підвищення зносостійкості за рахунок збільшення кількості карбідної фази настільки істотно, що інтенсивність зношування відпаленої сталі Х12 з твердістю 218 НУ (зразок 18) менше інтенсивності зношування сталей ХІ2Ф1 у переважно аустенітному стані (зразок 07, у = 65% в 1,5 рази; зразок 08, у = 85% в 1,4 рази) і знаходиться на рівні зносостійкості Х12ФІ з аустепітио-мартеиситною структурою з твердістю 41 -35 ІІЯС. Таким чином, зносостійкість сталей в умовах папівзакріплепого абразивного руйнування без значних локальних навантажень і високого тиску абразивного середовища на поверхню тертя, у результаті яких відбуваються фазові перетворення, що підвищують фізико-механічпі властивості контактуючого шару (за умови Нм На), головним чином, визначається загальним складом зміцнюючої твердої фази у їх структурі. Дослідження зношування сталеіі XI2 і ХІ2ФІ дозволяє встановити, що у даних умовах сплави характеризуються максимальною зносостійкістю прп найвищій початковій твердості, коли в їхній мартенсито-аустенітпій структурі міститься максимальна кількість мартенситу (див. табл. 2.1). Вплив
Карта
|
|
|
|
|
|
|
|
Страницы: 1 2 3... 35 36 37 38 39 40 41... 420 421 422
Внимание! эта страница распознана автоматически, поэтому мы не гарантируем, что она не содержит ошибок. Для того, чтобы увидеть оригинал, Вам необходимо скачать книгу |
