Зносостійкість сплавів, відновлення та зміцнення деталей машин
Внимание! эта страница распознана автоматически, поэтому мы не гарантируем, что она не содержит ошибок. Для того, чтобы увидеть оригинал, Вам необходимо
Если Вы являетесь автором данной книги и её распространение ущемляет Ваши авторские права или если Вы хотите внести изменения в данный документ или опубликовать новую книгу свяжитесь с нами по по .
Страницы: 1 2 3... 306 307 308 309 310 311 312... 420 421 422
|
|
|
|
Дослідження зразків па твердість проводили у інтервалі температур 20... 1400 °С (нагрів ТВЧ), при цьому за індентор використовували чавунну піраміду, тому що алмаз і сапфір при підвищених температурах окислюються і змінюють свої первісні розміри. Після охолодження знімали окалину і робили вимір діагоналі відбитка. Відносне подовження та границю витривалості досліджували па розривній машині із супутнім підігрівом ТВЧ. При плануванні експерименту змінними чинниками приймався вміст легуючих елементів (С; Сг; Ні), вплив яких на жароміцність матеріалів вивчено раніше [4], а автори встановили тільки їх взаємний вплив на здатність сплаву працювати при підвищених температурах. Як основні фактори були взяті: масова частка вуглецю, хрому, нікелю та температура сплаву. Вибір рівнів та інтервалів варіювання легуючих елементів здійснювали виходячи з апріорної інформації [4,5]. Масова частка кремнію у всіх дослідах залишалася постійною і дорівнювала 2%, тому що підвищення його в сплаві не збільшує жароміцності. Нижній рівень легування сталі вуглецем 0,13%, а верхній 0,28%, що обумовлено прогартовувапістю та підвищенням евтектичності сплаву. Інтервал для хрому визначили у межах від 10 до 25%, що сприяє підвищенню окалиностійкості і жароміцності сплаву за рахунок утворення оксидної плівки. Подальше збільшення хрому обумовлює утворення а фази (РеСг), яка збільшує крихкість. Для нікелю інтервал задали від 10 до 30 %, що сприяє утворенню аустенітної структури і підвищенню жароміцності і жаростійкості сплаву [3, 5]. Планування експерименту проводили за планом Бокса-Уілсона [6,7] для чотирьох незалежних змінних на двох рівнях варіювання. Число незалежних дослідів визначали за формулою: Ы = д1 '=24 =16,(10.1) де "7 = 2число рівнів варіювання; к = 4 число факторів. Тому, з огляду па те, що змінювалася невелика кількість змінних, бум реалізований повний факторний експеримент 24, що включає шістпадця 11, основних дослідів (табл. 10.2). Оскільки види функцій НУ = Р(С;Сг;ГчІі;І ) о~„=Р(С;Сг;№;Т), 8 = Р(С;Сг;№;Т) заздалегідь не відомі, а па парамгір оптимізації впливають також ряд звичайно некерованих факторів, пні функції був обраний у виді відрізка поліному з граничними умовами математичне очікування якого можна записати у вигляді [7]: =,, + +1/'„,", + V/•„..,-' • ..(іп ')
Карта
|
|
|
|
|
|
|
|
Страницы: 1 2 3... 306 307 308 309 310 311 312... 420 421 422
Внимание! эта страница распознана автоматически, поэтому мы не гарантируем, что она не содержит ошибок. Для того, чтобы увидеть оригинал, Вам необходимо скачать книгу |
