Технологія конструкційних матеріалів
Внимание! эта страница распознана автоматически, поэтому мы не гарантируем, что она не содержит ошибок. Для того, чтобы увидеть оригинал, Вам необходимо
Если Вы являетесь автором данной книги и её распространение ущемляет Ваши авторские права или если Вы хотите внести изменения в данный документ или опубликовать новую книгу свяжитесь с нами по по .
Страницы: 1 2 3... 35 36 37 38 39 40 41... 187 188 189
|
|
|
|
му інтервалі температур воно не забезпечує критичної швидкості охолодження вуглецевих конструкційних сталей і не дає змоги переохолодити аустеніт до температури мартенситного перетворення, тому після гартування в маслі ці сталі мають не мартенситну, а трооститно-мартенситну структуру. Із збільшенням вмісту вуглецю або введенням у сталь легуючих елементів стійкість аустеніту підвищується, тому такі сталі потребують меншої швидкості охолодження при гартуванні. У ряді випадків масло для них є оптимальним гартівним середовищем. Залежно від складу сталі, форми і розмірів виробів, що гартуються, застосовують різні способи гартування. Гартування в одному середовищі виконують зануренням виробу, що гартується, в охолоджувальне середовище (воду, масло), де він і залишається до повного остигання. Завдяки своїй простоті цей вид гартування найбільш застосовуваний. Проте він має істотний недолік, оскільки супроводжується виникненням у виробі, що гартується, великих внутрішніх напружень. Гартуваиия у двох середовищах до деякої міри усуває недоліки гартування в одному середовищі й полягає у тому, що нагрітий під гартування виріб спочатку охолоджують з великою швидкістю (звичайно у воді), щоб запобігти передчасному розпаданню аустеніту. Потім виріб переносять до іншого середовища, наприклад у масло, для уповільненого охолодження з метою аустенітно-мартенситного перетворення. Такий прийом сприяє значному зменшенню внутрішніх напружень у виробі й запобігає його коробленню. Ступінчасте гартування також виконують у дві стадії. Після нагрівання виріб спочатку занурюють в охолоджувальне середовище (звичайно в розплавлені солі) з температурою, трохи вищою за точку початку мартенситного перетворення Мп сталі певного складу, витримують при цій температурі, а потім остаточно охолоджують у маслі або на повітрі. Ступінчастому гартуванню звичайно піддають невеликі за розмірами вироби змінного перерізу. Якщо вироби повинні мати високу твердість тільки в поверхневих шарах, а серцевина має залишитися в'язкою, то такі вироби піддають поверхневому гартуванню високочастотному або полуменевому. При високочастотному гартуванні вироби нагрівають в індукторі (соленоїді), по якому йде струм високої частоти. Потрібних глибини і температури нагрівання поверхневого шару досягають зміною частоти струму і швидкості переміщення індуктора або виробу. Потім нагрітий шар охолоджується водою, яка подається крізь внутрішні отвори в індукторі, або виріб скидається в гартівну ванну. При полуменевому гартуванні поверхневі шари нагрівають ацетиленокисневим полум'ям, яке переміщують з певною швидкістю вздовж виробу, що гартується. Слідом за пальником подається вода для швидкого охолодження поверхневого шару. Цей вид гартування звичайно за стосовують у важкому машинобудуванні для гартування великих деталей. 4. Відпускання застосовують з метою зменшення внутрішніх напружень і твердості, а також для підвищення ударної в'язкості загартованих виробів. Воно полягає в нагріванні виробів до температур, нижчих за точку АСу Швидкість охолодження після відпускання для більшості сталей не має особливого значення. Розрізняють низьке, середнє і високе відпускання. При низькому відпусканні (150...200 °С) структура мартенситу в сталі зберігається, але з нього виділяються дуже дисперсні частки карбіду заліза. Тому внутрішні напруження у виробі зменшуються, дещо підвищується в'язкість, а твердість практично не змінюється. Низькому відпусканню піддають вироби, які повинні мати високу твердість (наприклад, різальний або вимірювальний інструмент). Середнє відпускання (350...450 °С) супроводжується більш істотними змінами в структурі і властивостях сталі: мартенсит перетворюється на троостит, тому твердість сталі зменшується приблизно до 400 НВ, а в'язкість значно підвищується. Середньому відпусканню піддають інструменти і деталі машин, що працюють при помірних ударних навантаженнях (штампи, пружини, ресори). Високе відпускання (450...650 °С) веде до утворення сорбітної структури, а це забезпечує повне усунення внутрішніх напружень і найкраще співвідношення міцності і в'язкості сталі при достатній її твердості. Високому відпусканню піддають деталі машин. Легуючі елементи затримують дифузійні процеси і перетворення в загартованій сталі при нагріванні, тому для них температуру відпускання призначають дещо вищу. 12. Хіміко-термічна обробка сталі Хіміко-термічна обробка полягає у дифузійному насиченні поверхневих шарів сталевих виробів різними елементами при підвищених температурах з метою зміни їхніх властивостей (твердості, зносостійкості) при збереженні в'язкої серцевини. Найпоширенішими видами хіміко-терміч-ної обробки сталі є її цементація, азотування, нітроцементація і дифузійна металізація. 1. Цементацією називається насичення сталевих виробів вуглецем. Цементації піддають сталі з масовою часткою вуглецю до 0,2 %. Розрізняють цементацію в твердому і газоподібному карбюризаторах (вуглеце-вмісній суміші). Як твердий карбюризатор застосовують суміш деревного вугілля з вуглекислими солями ВаС03, СаС03 тощо. Вироби, що цементуються, разом з карбюризатором уміщують у металеві ящики, закривають кришками, ретельно обмазують глиною і в такому вигляді витримують у печі при температурі 930 °С протягом 5...25 год. При цьому в карбюризаторі
Карта
|
|
|
|
|
|
|
|
Страницы: 1 2 3... 35 36 37 38 39 40 41... 187 188 189
Внимание! эта страница распознана автоматически, поэтому мы не гарантируем, что она не содержит ошибок. Для того, чтобы увидеть оригинал, Вам необходимо скачать книгу |
