Рис. 3.22. Схема, яка пояснює зміни часу -сіТк/Р), необхідного для приварювання частинок на задане значення міцності /У(т)/Ло залежно від температури і тиску в контакті: Г, — температура частинки; Т2 — температура основи; Гк(т) — температура контакту залежно від часу; /\т) — зміна тиску в контакті; Л^т)//^ — ступінь розвитку реакції за час т

= const

жить між значеннями температур основи і частинки. Для багатьох випадків Тк відповідає твердому стану обох матеріалів (частинки і основи). Винятком є напилення тугоплавких матеріалів, які підплавляють поверхні менш тугоплавких основ у місці контакту.

Температура Тк визначається температурою частинок, які напилюються, і частково основи, — швидкістю частинок у зв'язку з переходом частини їх кінетичної енергії в тепло при ударі і наявністю ендо- або екзотермічних реакцій при взаємодії напилюваного матеріалу і основи.

З підвищенням температури основи одночасно відбуваються два процеси: збільшення діаметра плями Д на якому частинка внаслідок взаємодії міцно закріплюється на основі, і збільшення міцності зчеплення частинки з основою в самій плямі /) внаслідок збільшення кількості зон зчеплення в ньому. Міцне зчеплення частинки спостерігається лише при підігріванні основи до визначеної температури, яка відповідає заповненню контактної поверхні під зонами зчеплення на 40—70 %.

Перегрівання частинок вище від температури плавлення. Воно також підвищує їх міцність зчеплення з основою і збільшує площу плями хімічної взаємодії (5 = тсД/4). Зростання міцності пояснюється тим, що при перегріванні частинок підвищується контактна температура і процес хімічної взаємодії різко прискорюється.

Принципово важливим є те, що лише спільна дія підвищення Тк, деформації і тиску при ударі та розтіканні частинки на основі здатна привести до її міцного зчеплення з поверхнею.

Як було показано вище, Тк збільшується при переході кінетичної енергії в теплову внаслідок співудару частинки з основою. З підвищенням швидкості частинок міцність зчеплення зростатиме.