ному напрямку з області стиснення — розвивається радіальна течія, швидкість якої може перевищувати мч. Можлива поява кавітаційних порожнин внаслідок відбивання ударних хвиль від вільної поверхні. Тиск знижується до напірного, або динамічного, тиску рд.

На третій стадії реалізується напірне стаціонарне розтікання з тиском порядку ря і нижче.

Взагалі, згідно з першою моделлю в зоні співудару виникає тиск р, який може бути поданий у вигляді двох складових — напірного, або динамічного, тиску рД, і ударного, або імпульсного, тиску рг

Спочатку крапля рідини пружно деформується, і лише через проміжок часу ґ= 10""—10"9 с у місці удару утворюється тонкий плоский шар. Його виникнення пояснюється пружним стисненням частинки в місці удару. Потім під дією імпульсного тиску р-, стиснута рідина інтенсивно розтікається по поверхні.

Ударний тиск виникає внаслідок руху пружних хвиль стиснення, які поширюються в частинці, починаючи з моменту її зіткнення з поверхнею основи. Максимальний тиск можна оцінити з виразу

Р\ = (р/2)рр.чор.чи'ч,(3.36)

де ц — коефіцієнт жорсткості частинки, який враховує релаксаційну здатність рідини залежно від швидкості і форми краплі; Рр.ч і йр.ч — густина рідкої частинки і швидкість звуку в ній. Для розплавів металів арч = (2—5)103 м/с. Коефіцієнт ц/2 наближається до нуля при малих ж, і. ц/2 = 1 при ж, 100 м/с. и/ч|

Напірний тиск ра розраховується за рівнянням Бернуллі. Можна вважати, що розмір ділянки поверхні контакту, до якої прикладений тиск ря, близький до діаметра частинки до удару. Якщо основу вважати абсолютно жорстким твердим тілом, а розплав матеріалу — ідеальною рідиною, то отримаємо_,

Рис. 3.21. Співудар сферичної частинки з основою

81