Рис. 6.25. Зміна коефіцієнта зносостійкості залежно від мікротвердості після зміцнення

ЗІ збільшенням мікротвердості стійкість до зношування підвищується у всіх типах сталі, але ступінь збільшення мік-

1 і-1-:—і-.-.

4 6 8 ю н1в, МПа ротвердості залежить ВІД вихідної зносостійкості і морфологічних особливостей загартованої структури (рис. 6.25).

Зниження зносостійкості при плазмовому зміцненні з перекриванням ЗТВ порівняно зі зміцненням без перекривання пов'язане з деяким зменшенням мікротвердості внаслідок повторного нагрівання. Крім того, в цьому випадку на обробленій поверхні з'являються зони відпуску завширшки 1—3 мм. При виконанні кожного наступного проходу на тій ділянці попередньої зони, де температура нагрівання перевищувала Ас1, відбувається повна фазова перекристалізація, а потім повторне загартування, внаслідок чого структура цієї ділянки зони не відрізняється від попередньої зони, де температура нагрівання була нижча за Асі, відбувається швидкісний відпуск раніше створеної загартованої структури.

Зниження мікротвердості в зоні відпуску на ділянці перекривання доріжок не перевищує 20 %. Більш інтенсивне вибіркове зношування на межах ЗТВ і в зонах відпуску відсутнє, оскільки воно визначається передусім зношуванням загартованих доріжок. Зони відпуску займають значно меншу площу поверхні, і при їх зношуванні виявляється "тіньовий" ефект. У цілому зміцнення як з перекриванням ЗТВ, так і без перекривання забезпечує високу зносостійкість, і за цим показником воно значно ефективніше за об'ємне загартування.

Важливою експлуатаційною характеристикою вважається трі-щиностійкість матеріалів. Тріщиностійкість є однією з основних причин виходу з ладу металообробного інструмента, штампів, роликів і валів.

Циклічні термомеханічні напруження, які виникають у поверхневих мікрооб'ємах внаслідок періодичного контакту деталі з гарячим металом, і примусове охолодження сприяють утворенню на робочій поверхні сітки тріщин термомеханічної втоми, які спочатку орієнтовані довільно.