На значення коефіцієнта тертя впливають також пластичність, крихкість та інші механічні властивості приповерхневого шару матеріалу. Справді, для реальних поверхонь коефіцієнт тертя може збільшуватися внаслідок збільшення границь пружності та плинності. У матеріалі з високою пластичністю тривале тертя тіл одне об одне має згладжувати рельєф.

Оскільки при іонному бомбардуванні змінюється хімічний склад приповерхневого шару, відповідно змінюється і поверхневий натяг, а отже, і коефіцієнт тертя.

Створення поверхневого шару з особливими властивостями в цьому випадку еквівалентне введенню твердого мастила в зазор між поверхнями, які труться.

При іонному бомбардуванні коефіцієнт тертя може як зменшуватися, так і збільшуватися, що визначається типом іонів. Наприклад, при опроміненні сталі іонами олова він зменшується приблизно у два рази, а іонами аргону — збільшується. При бомбардуванні поліетилену і поліпропілену атомами гелію з енергією 2 кеВ коефіцієнт тертя зменшується в сто разів. У парах полімер—сталь отримані аномально низькі значення коефіцієнтів тертя — нижчі за 0,002.

Суттєво підвищується (у 10—30 разів) зносостійкість сталі, алюмінію та інших матеріалів (табл. 6.4). Однак значне підвищення зносостійкості спостерігається лише при порівняно високих дозах опромінення (1016—1017 см"2).

Питомі опір р і провідність о визначаються концентрацією вільних носіїв заряду п і їх рухомістю її:

— = о = е її ц ,(6.20)

де е — заряд електрона.

У загальному випадку зміни провідності під дією іонного бомбардування відбуваються внаслідок змін як п, так і ц. При опроміненні металів основним є ефект зменшення рухомості внаслідок введення нових центрів розсіювання — радіаційних дефектів і проникних частинок.

Оскільки зі зміною температури розподіл електронів за енергіями в металі практично не змінюється, то переріз розсіювання електронів на цих дефектах не залежить від температури, і їх вплив на збільшення опору Др ~ Л(1/р) ~ пд можна вважати сталим. Наприклад, для міді при концентрації точкових дефектів пд а 102с см"-1 зміна опору Др становить 1—2 мкОм ■ см.