шеності процесу аустенізації, шо визначається швидкістю і температурою нагрівання, а також вихідною структурою.

При досить високій температурі нагрівання або при відносно тривалому часі впливу можливе формування однорідного аустеніту.

Зниження температури нагрівання і скорочення часу впливу внаслідок підвищення критичних точок і уповільнення процесу гомогенізації приводить до збільшення неоднорідності аустеніту в сталі, особливо за вуглецем. Крім того, в цих умовах при високій температурі можливе існування нерозчинних карбідів.

Ступінь неоднорідності структури, утвореної внаслідок лазерного нагрівання, залежить від дисперсності вихідної структури: чим більше подрібнена вихідна структура, тим менша неоднорідність аустеніту.

Для отримання мартенситу в сплавах залізо-вуглець в інтервалі температур мінімальної стійкості аустеніту (673—873 К) необхідно забезпечити швидкості охолодження, більші, ніж критичні, які для сплавів заліза знаходяться в інтервалі 50—200 К/с. Охолодження при лазерному термозміцненні без оплавлення характеризується значно більшими швидкостями.

При лазерному термозміцненні в сталях отримують ті ж фази і структури, що й при звичайному загартуванні: мартенсит, цементити (карбіди, залишковий аустеніт), але високі швидкості охолодження спричинюють більшу неоднорідність структури, пов'язану з негомогенністю аустеніту. Виникає підвищена дефектність структури внаслідок посилення фазового наклепу, уповільнення процесів відпочинку і рекристалізації. При цьому спостерігається подрібнення блоків, збільшення щільності дислокацій і зростання напружень у кристалічній ґратці. Утворений мартенсит більш дисперсний, ніж за звичайного загартування.

Поверхня металу в центрі плями нагрівання (г=0, Z=0) на момент закінчення імпульсу випромінювання лазера має найвищу температуру:

Швидкість нагрівання в загальному випадку в зоні дії променя лазера без істотного порушення поверхні металу можна отримати з виразу

дТ _ #л л/я 1 2і,