Рис. 2.3. Методи обробки (створення) поверхневих шарів

складу поверхневого шару матеріалу деталі чи зміни його структурного стану (аморфи-зація, створення метастабільних структур та ін.). Розміри виробу при цьому не змінюються.

При нанесенні покриттів, як правило, забезпечується нова якість деталі (підвищується довговічність, покращуються особливі тепло- і електрофізичні властивості, набувається привабливий зовнішній вигляд тощо). При цьому практично не існує обмежень на сполучення матеріалів у системі основа—покриття.

Як основа може бути використаний не тільки метал, а й скло, порцеляна, фаянс, дерево, тканина, папір, картон та ін.

Залежно від виду енергії, що використовується для обробки, всі методи обробки (створення) поверхневих шарів умовно можна поділити на шість груп (рис. 2.3).

Методи кожної з груп дають можливість одержати певний вид поверхневого шару визначеної товщини та призначення і поділяються на кілька способів, причому ті самі способи можуть бути реалізовані при використанні різних процесів (рис. 2.4).

Механічні методи. Механічні методи використовують енергію тиску інструментів або частинок для холодного зміцнення поверхневого шару:

•обкочування, тобто прикладання постійного чи змінного тиску до поверхні деталі, що обробляється, інструментом із гладкою поверхнею (без крайок) у формі ролика, кульки чи диска з метою зміцнення холодним деформуванням поверхневого шару;

•наклепу, тобто використання кінетичної енергії сталевих, керамічних чи скляних частинок у вигляді кульок чи дробу, які викидаються відцентровою силою, тиском стиснутого повітря (наклеп дробом) чи кінетичною енергією інструмента з гладкою поверхнею (молотка), що вдаряє по поверхні деталі, яка обробляється, з метою холодного зміцнення поверхневого шару.