Контроль якості напиленого шару й усунення дефектів. Вироби з напиленим покриттям піддають контролю за зовнішнім виглядом, товщиною, геометричним розміром.

Визначення міцності зчеплення, пористості, твердості, корозійної стійкості, зносо-, термо- і жаростійкості та інших властивостей залежно від призначення покриття здійснюється на 3— 10 зразках-свідках.

Контроль за зовнішнім виглядом проводиться з метою виявлення зовнішніх дефектів-сколів, здуттів, відшарувань, тріщин, раковин. Для огляду застосовуються лупи 10-кратного збільшення ЛИ-3, ЛИ-4 (коефіцієнт природної освітленості на поверхні виробу не менший, ніж 1,5). При використанні ламп розжарювання освітленість на рівні робочого місця має бути не меншою, ніж 150 лк, люмінесцентних ламп — не менше, ніж 300 лк.

Геометричні розміри деталі з покриттям заміряються за допомогою лінійки або штангенциркуля і мають відповідати вимогам креслення.

Товщину покриття на деталях вимірюють штангенциркулем, мікрометром, гравіметричним і металографічним методами, а також товщиномірами різного типу.

Розрахункова середня товщина покриття на виробі може визначатися гравіметричним методом або обчисленням за формулою

де Му — маса деталі до напилення; М2 — маса деталі після напилення; р„ — густина матеріалу покриття; S„ — площа напиленого покриття.

Металографічний метод оснований на вимірюванні товщини одно- і багатошарових покриттів на перерізі шліфа при такому збільшенні: 500—1000-кратному для покриттів товщиною до 20 мкм; 200-кратному для покриттів понад 20 мкм. Роблять не менше трьох вимірювань по всій довжині шліфа.

Магнітні й вихроструминні товщиноміри застосовуються для контролю товщини немагнітних і неелектропровідних покриттів.

Вимірювання товщини покриттів потрібно проводити на доступних ділянках, які не мають накатки, дефектів поверхні і віддалені не менше, ніж на 5 мм від крайок, отворів, місць контакту деталі з пристосуванням.