іншого боку, може привести до окиснення поверхні основи, що зумовить зниження міцності зчеплення напиленого покриття з основою.

Інтенсивність нагрівання поверхні, яка напилюється газопо-рошковим струменем, має бути мінімальною. Амплітуду коливань температур можна зменшити завдяки збільшенню частоти обертів деталі. Інтенсивність нагрівання можна знизити, використовуючи в процесі напилення малу кількість порошку з перервами для охолодження або зменшення нагрівання поверхні покриття шляхом примусового обдування стиснутим повітрям.

Одним із найпоширеніших газотермічних покриттів є покриття з нікелевих самофлюсівних сплавів, технологія напилення яких має низку особливостей.

Практичний досвід напилення покриттів із самофлюсівних сплавів дає можливість рекомендувати для отримання оптимальних температур поверхні безпосередньо перед напиленням попереднє підігрівання виробу до температур 150—250 °С залежно від типу порошку.

При напиленні самофлюсівних сплавів необхідно враховувати особливості їх напилення. Для шару покриття товщиною понад 1,0—1,5 мм, щоб він не відшаровувався, необхідно дотримуватися такої послідовності операцій:

•напилення проміжного шару товщиною 0,3—0,5 мм;

•його оплавлення або нагрівання до температури не меншої, ніж 0,9 температури матеріалу покриття;

•почергове напилення з оплавленням до досягнення потрібної товщини; при цьому слід забезпечити якісне плавлення кожного наступного шару.

Нормально нанесений шар покриття із самофлюсівних сплавів і матеріалів типу карбід вольфраму необхідно проводити в такій послідовності:

•напилити прошарок самофлюсівного сплаву товщиною приблизно 0,3 мм;

•напилити шар матеріалу типу карбід вольфраму потрібної товщини;

•напилити шар самофлюсівного сплаву товщиною 0,2— 0,3 мм;

•оплавити покриття.

Оплавлення покриттів із самофлюсівних сплавів рекомендується проводити відразу після напилення. Це дає змогу запобігти тріщиноутворенню та відшаруванню покриттів при охолодженні. Необхідно уникати перенагрівання покриття, оскільки це при-