криттів. Із тривіальних оксидних систем (або сульфідних), які використовуються в антифрикційних вузлах, слід відзначити оксиди (сульфіди) заліза, молібдену та інших металів, тобто такі, що мають низьку термодинамічну міцність і легко розкладаються при адгезійній взаємодії в парах тертя. Наприклад, при роботі в умовах граничного тертя з примусовим подаванням мастила молібден, який має хімічну спорідненість із сіркою (вона виділяється з мастила), з'єднується з нею і утворює дисульфід молібдену, який є твердим мастилом і значно підвищує працездатність покриття.

Стосовно покриттів із композиційних матеріалів, слід відзначити такі фактори, які забезпечують підвищення стійкості до зношування пар тертя в режимах сухого і граничного тертя: отримання покриттів з оптимальною гетерогенністю, максимальною міцністю покриття, мінімальною дисперсністю продуктів тертя при забезпеченні здатності утримувати мастило за допомогою пор.

Разом із використанням аморфних антифрикційних структур в композиційному покритті можливе введення твердих мастил, легкоплавких антифрикційних компонентів, які в сукупності з основною структурою забезпечують раціональне сполучення характеристик міцності і антифрикційних характеристик покриттів.

Тертя і зношування композиційних покриттів визначаються комплексом властивостей основної матриці і включень (антифрикційних, стійких до зношування). Ці властивості характеризуються не тільки складом, а й умовами взаємодії компонентів при напиленні, змочуваністю, взаємодією з навколишнім середовищем та іншими факторами. На стійкість до зношування покриттів із плакованих і конгломерованих порошків також впливають, міцність фаз покриття і дисперсність вкраплень, теплопровідність і пружнонапружений стан (І і II роду).

Для підвищення стійкості до зношування переважно використовуються порошки плакованих карбідів вольфраму, хрому, титану, оксидів алюмінію, хрому, титану в композиції з металевими компонентами.

У парах тертя, які призначені для високотемпературних пристроїв, використовують графіт і тверді мастила. Газотермічне напилення дає можливість отримувати покриття з графіту, охопленого м'якою металевою матрицею, наприклад, з нікелю. Такі покриття одержують при напиленні композиційних порошків із частинками графіту, які плаковані нікелем.